ДПТНЗ "Ковельське професійно-технічне училище"

Перевиховуємо, навчаючи професії

Особливе місце в системі виправлення і перевиховання малолітніх засуджених в Ковельській виховній колонії займає їх професійно-технічне навчання , яке покликане розбудити в них зацікавлення професією , надати робочі навики , підготовити з них кваліфікованих робітників для сучасного виробництва.

Для здійснення професійно-технічного навчання засуджених в Ковельській виховній колонії функціунує Державний професійно-технічний навчальний заклад «Ковельське професійно-технічне училище», яке готує робітників з числа неповнолітніх засуджених по спеціальності: штукатур, маляр; токар , фрезерувальник; слюсар з механоскладальних робіт , свердлувальник; взуттєвик з ремонту взуття; пекар; слюсар по ремонту автомобілів. Створена необхідна навчальна-матеріальна база: кабінети спеціальних дисциплін і навчально-виробничі майстерні , які забезпечені комплексом технічних засобів , які відповідають своєму призначенню , еститичним і режимним вимогам.
.
В організації навчання велике значення має комплектування навчальних груп. При рішені цього питання враховується перебування засуджених в колонії , загальноосвітній рівень і вік засудженого , зацікавлення його в тій чи іншій професії. Засуджені-учні ДПТНЗ «Ковельського професійно-технічного училища» за своїм віком є старші підлітки(14-15років) і хлопці (16-18років). Для багатьох з них характерні особливості: не були з дитячих років залучені в соціально- корисну діяльність; випали із сфери сімейного і шкільного виховання , більшість з них були представлені самим собі , для багатьох характерне протиріччя , яке виявляється в непослідовності їх поглядів і переконань. В одних засуджених вже сформувався етичний ідеал , а в інших знаходиться на стані формування , який не завжди є позитивним, що проявляється в його поглядах на майбутнє , перспективі майбутнього життя. В переважній більшості учнів різко знижене зацікавлення до читання , виражене зацікавлення до детективної літератури.

Зацікавлення залежить від богатства і бідності їх особистого досвіду, рівня виховання , духовного складу , яке відображує історію їх життя і діяльності. Спостеригається підвищина зацікавленість до грошей як засобу задоволення бажань , нездорове зацікавллення алкогольними напоями, статевими питаннями , негативними явищами , які мають місце інколи в нашому житі: до конфліктів,сварок , бійок і.т.д.

Для багатьох підлітків характерне ослаблення вищих людських почутів (інтелектуальних , моральних,правових , естетичних) , слабка , або відсутня сила волі. Досить чітко виявлені якості характеру: неурівноваженість , безпринципність , неповага по відношенню до людей , а також прояви індивідуалізму , егоїзму , грубості , брехні.

Відхилення в свідомості і в поведінці можуть виявлятись чітко , коли засуджений учень відкрито їх проявляє , і нечітко , коли він їх приховує.

Вичерпна характеристика підлітка може бути дана при умові , що він буде вивчатись всесторонньо , на протязі всього перебування не тільки в ДПТНЗ «Ковельському професійно-технічному училищі», а й взагалі в колонії.

Для отримання даних про учнів , при комплектації групи і в процесі виховання і перевиховання , навчання в ДПТНЗ «Ковельському професійно-технічному училищі» використовуються різні методи.

Перші дані про учня-вихованця отримуєм з його особистої справи. Матеріали , які там знаходяться дають відомості автобіографічного характеру, і про якості особи засудженого , та рекомендації психолога. Досвід показує , що вивчення особистої справи вимагає критичного відношення до даних , які записані з слів засудженого , так як вони часто неправдиві , або недостатньо повні—дають нечіткі дані про освіту: одні не бажаючи утрудняти себе навчанням і дають відомості про нижчий шкільний клас , інші , навпаки, соромляться того , що відстали від своїх ровесників , і хочуть «вирівнятись».

Характеристики слідчого , які є в особистій справі , часто поверхневі. Багато з них написані під впливом скоєного неповнолітнім злочину і показують тільки негативні риси особи. В них зовсім не відбиті ті позитивні якості особи , на які можна покластись в процесі перевиховання , виховання, та навчання.Тому майстру виробничого навчання , як керівнику групи і вихователю , слід перевіряти характеристики на учня-вихованця.

Методи виховання - сукупність засобів безпосереднього чи опосередкованого педагогічного впливу на мислення , почуття та волю , поведінку вихованця-учня з метою формування та корекції його свідомості та поведінки , позитивних особистісних рис і якостей.

Метод виховного впливу в педагогічному процесі розподіляється на складові елементи-прийоми виховання.

Всі педагогічні методи , які постійно використовуються під час навчання учня-вихованця в ДПТНЗ «Ковельському професійно-технічному училищі» , можна умовно обєднати в чотири основні групи:


1.Метод формування і корекції свідомості.

Метод переконання.

Переконання отримало свою назву за цільовим призначенням-переконати учня в об’єктивній та життєвій необхідності оволодіння правильними ідеями , поглядами та нормами поведінки в особистому та суспільному житті (в т.ч в училищі) ;
спонукати їх глибоко осмислити та зрозуміти , внутрішньо погодитися та практично керуватись ними в житті. Переконання за своєю суттю спрямоване на корекцію (виправлення , покращення) моральної та правової свідомості учня.

Для реалізації методу переконання використовою комплекс прийомів, правил , ідей , положень , законів , норм поведінки та поглядів , яких слід дотримуватись , доводження істиності ідей—невідворотності покарання, осуду за порушення соціальних норм.

Ці прийоми-переконання застосовуються мною в різних формах: індивідуальні та групові бесіди, лекції, диспути , інформування тощо.


Метод прикладу.

Виховний вплив на особистість здійснюється вчинками, діями , способом життя інших людей , особистим прикладом , тим позитивним , що може і має дати учням для наслідування , основою ідеалу самовиховання , ориєнтиром життя. Приклад логічно повязаний з методом переконання. Він дає наочний взірець закріплення тих чи інших норм поведінки , котрі засвоєні шляхом переконань , осмислення , розяснювання, доказу. Позитивний лад втілює моральні норми в реальних наочних образах, у конкретних ситуаціях. Особливого значення надається особистому прикладу майстра , його ставлення до роботи.

Найважливішими умовами виховання учнів методом прикладу: самокритичність , усвідомлення вихованцями-учнями соціальних цінностей прикладу , необхідності самовдосконалення , доступність прикладу для наслідування , стійкість прикладу , міцне закріплення їх у свідомості.

Метод психолого-педагогічного «Вибуху»

«Вибух»-це миттєве зняття накопиченого опору під впливом майстра чи колективу , яке проростає в якісно нові прояви особистості. «Вибухом» я називаю доведення конфлікту до останньої межі , до такого стану, коли вже немає можливості ні для емоції , ні для якоїсь тяганини між особистістю та суспільством , коли ребром постає питання—чи бути членом суспільства , чи піти з нього. Остання межа , конфлікт може виражатись в різних формах рішення колективу-колективного гніву , осудження , байкоту…» (МакаренкоА.С. Твори-Т5 с 507-510).

Застосування методу «вибуху» позбавляє учня , котрий не приймає звичайних виховних чи громадських впливів , можливості реагувати на реальність звичайним способом : грубим викликом , злістю. В несподівано створеній виховній ситуації усі ці заходи самозахисту від суспільних вимог виявляються непридатними . Природно , що в такій системі звична мотивація поведінки втрачає свій сенс і попередня цінність в очах учнів групи. Неминуче виникає певна внутрішння розгубленість , однак ситуація вимагає від таких учнів миттєвої реакції. Тому вони «змушені» прийняти запропоновану майстром пропорцію як таку , що найбільше відповідає ситуації , що складається і в той же час значно вищу за своєю моральною сутністю.



Методи паралельного впливу.

На учня , на прохання майстра впливають його товариші , колектив групи , інші співробітники училища , вихователь.

Прийом обхідних рухів.

В процесі виховної роботи трапляються такі ситуації ( вкрав у товариша ручку і т.п) , коли майстер , враховуючи розкаяння учня у вчиненому порушені та беручи до уваги ті наслідки , які може мати розголошення серед інших учнів зміст вчинку , бере на себе відповідальність за те , щоб дана інформація носила конфеденційний характер до тих пір , поки подібне , або інше порушення не буде здійснене з боку учня.

Відчуваючи відповідальність за свою поведінку , та можливі наслідки подальших порушень учень буде прагнути дотримуватись встановлених вимог.

2. Методи формування і корекції позитивного досвіду поведінки.

Методи привчання.

Привчання учнів до ритмічного трудового процесу, суворого дотримання розпорядку дня (в т. ч. і розпорядок уроків в училищі) з часом виробляє в них звичну поведінку , яка стає потребою і в житті на волі.
Методи привчання спонукає учня до самовиправлення та набуття позитивних звичок ( в навчальній , трудовій , громадській роботі).

Педагогічна вимога

Вимога- спонукає до діяльності , викликає позитивні , або гальмує негативні дії , вчинки. Вимога виражається словом. Вимога має не лише випереджати розвиток особистості , але й переходити у свідому вимогу людини до себе. Вона може виступати перед учнем на конкретне , реальне завдання , яке належить виконати в процесі виробничого навчання.
Вимоги допоможуть підтримувати дисципліну та порядок в групі , вони виносять дух організованості на уроках виробничого навчання та поведінку учнів.

За формою подання розрізняють такі вимоги:

1) пряма безпосередння—ставиться майстром і містить чіткі , конкретні вказівки стосовно окремих дій учнів ( не запізнюватись на урок , одягнути робочу одежу , прибрати робоче місце , переодітись і привести свій одяг до належного вигляду , тощо). Прямі вимоги характеризуються такими ознаками , як позитивність , інструктаж , рішучість і виражаються у формі розпоряджень , вказівок.

2) непряма безпосередня—подається у вигляді поради , прохання , натяку ( «булоб не погано організувати в групі такі дозвільні заходи…», «мені здається, що дисципліна залежить від вас» тощо )

3) непряма опосередкована--суб''єктом цієї вимоги виступає колектив групи , методично-педагогічна рада. Вищим проявом вимоги є громадська думка та виражені в ній норми , цінності і принципи колективної поведінки.

Володіючи всіма видами вимог треба застосовувати їх в різному сполученні , але не зловживати ними. Так захоплення лише прямими вимогами , що подаються у формі категоричного наказу , гальмує розвиток колективних стосунків серед учнів. Тому , висловлюючи учням певні вимоги , мені , майстру слід супруводжувати їх поясненням
( чому необхідно поводитись так , а не інакше) та інструктажем (як виконати вимогу).



Метод доручення.

Під доручення розуміється завдання окремому учню чи групі осіб , яке ставиться майстром , адміністрацією ДТПНЗ «Ковельського професійно-технічного училища».

Доручення за своїм характером можуть бути різноманітними , але доцільно , щоб виконання його вимагало від учня саме таких якостей , які треба формувати , удосконалювати , корегувати. Наприклад: малоіціативному учню можу навмисно дати легке завдання , при виконані його потрібно виявити ініціативу , самостійність , винахідливість. Для формування позитивних звичок поведінки кожне нове доручення має бути складнішим і відповідальнішим. Майстру необхідно вчити учня правильно виконати доручення та забезпечити контроль за ходом його виконання.

Метод вправи.

Вправа як метод виховного впливу на поведінку—це така організація усіх видів діяльності , спілкування учнів і їх стосунків , котра, операючись на переконання , позитивний приклад , розвиває їх почуття , зміцнює волю , стримує негативні та формує позитивні звички.

У Ковельській виховній колонії , ДТПНЗ «Ковельському професійно-технічному училищі» вправи знаходять своє вираження в постійному дотриманні учнями певного організуючого та дисциплінарного розпорядку життя , що виховує певні морально-вольові якості і звички. Так виховне значення рижиму утримання засуджених полягає в тому , що він вимагає від них вчинків , розрахованих на розвиток таких позитивних рис характеру , як дисциплінованість , відповідальність , старанність, сумлінність , обовязковість , стриманість.

3 Методи додаткової мотивації та стимулювання поведінки.

Методи примусу.

Під цим методом розуміється сукупність адміністративно-педагогічних засобів , за допомогою яких майстер та педагогічний колектив спонукає та примушує учня до певної діяльності та конкретних вчинків , а також припиняє небажану поведінку , прояви негативних якостей особистості та звичок. Даний метод виражається в позбавленні пільг , покладання на учня додаткових обов’язків , а також у загрозі такими обмеженнями. Примус , як метод здійснюється у вигляді: осудження , попередження , дисциплінарного покарання (догана).

Метод стимулювання.

До групи методів стимулювання навчання і поведінки учнів входить заохочення , яке виражається в оцінці майстром , педагогічним колективом училища позитивних вчинків та дій. Заохочення спрямоване на закріплення позитивних і гальмування негативних актів поведінки на спонукання учнів до активності в навчанні і поведінці. Вона реалізується в моральних , економічних та адміністративних формах. Найпоширеніша форма заохочення-словесна-схвальна оцінка навчання , вчинків та дій учня-стає одним з ефективних стимуляторів його поведінки. Вона використовується тоді , коли вже помітні позитивні зрушення.

Методи довіри.

Суть цього методу полягає в виявлені майстром в учнів якоїсь позитивної якості та доручення йому діяльності , в якій ця якість повинна виявитись.

Сила методу довіри-довіра яка викликає в учня зворотну реакцію у вигляді певних моральних обовязків перед майстром , педагогічним колективом , який виявив цю довіру. Виконання цих обов''язків примушує учня слідкувати за своєю поведінкою , діями та вчинками.

Види довіри , які використовуються на практиці досить різноманітні: разові доручення , тривалі доручення , епізодичні , а також висунення на керівну посаду (староста, санінспектор) в групі , клопотання про умовно-дострокове звільнення.

Довіряючи учням , слід перевіряти і контролювати його дії.

Цехош Л.П.